Дивацтва геніїв

Данте Аліг'єрі, підсумовуючи свої міркування щодо мети та умов письменницької праці, висловив таку думку: «Ніжачись на перині м'якій, слави собі аж ніяк не здобудеш». І тим самим проголосив свою прихильність до аскетизму, дисципліни творчості, повсякденної виснажливої праці. Кілька століть по ньому більшість його творчих нащадків дотримувались таких же поглядів. 
Жуль Верн, який протягом двадцяти п'яти років написав п'ятдесят пригодницьких романів, герої яких долали відстані між континентами, відкривали нові землі, блукали, мандрували, плавали, в той час, як сам автор роками не виїздив із рідного міста й половину з тих двадцяти п'яти років провів у своєму кабінеті.
Не знав, що таке відпочинок  Франческо Петрарка. Сучасники згадували, що в його домі у Воклюзі на всіх столах було письмове приладдя. «Нерідко я,— писав італійський поет,— навіть прокидаючись у ночі потемки намацую перо біля мого узголов'я і — поки не зникла думка — записую, а на-завтра ледве можу розібрати занотоване в темряві».
Щодо дисципліни  праці, то вона для багатьох письменників була законом, який вони не могли порушити, образно кажучи, навіть під страхом смерті. 
Гете, Вальтер Скотт, Віктор Гюго сідали за свій робочий стіл з пунктуальністю, якій могли б позаздрити найкращі канцеляристи. 
Фрідріх Шіллер писав свої твори, тримаючи ноги в холодній воді.
Гофман , Вільям Шекспір наказував зачиняти себе в маленькій мансарді і не випускати, поки не напише чергову трагедію.
Віктор Гюго уславився тим, що якось обстриг собі півголови й поголив півбороди і завдяки цьому «прив'язав» себе на кілька тижнів до письмового столу, щоб закінчити в необхідний термін один з романів.
Оскар Уайльд у перші роки творчості ходив у коротких штанях, на голові його красувався оксамитовий берет, а в петличці була неодмінна лілія. 
А Франческо Петрарка записував вірші, навіть коли їхав верхи. Підвіконня, бильця сходів здавалися йому зручнішими за письмовий стіл.